Одного разу по землі повзла мурашка. Нелегко було їй, адже вона несла великий вантаж – цілу соломину для свого будиночка. Для неї це була дужа важка ноша, та й дорога не завжди гладенькою та прямою: потрібно було то перелазити через травинку, котра їй здавалася величезним деревом, то переповзати через пісок, і тоді мурашка, мабуть, думала: «Ох, коли ж закінчиться оця пустеля?!» Хоч би швидше, ох, хоч би швидше її рідна хата – із земляним пагорбком на горі. Там на неї чекає велика сім'я: маленькі діти, котрі так люблять свою працелюбну маму.

Трапилося, що назустріч їй повзли інші мурашки, теж зі своїми ношами, і вона зі всіма привітно віталася, ледь-ледь зупиняючи рух.

Та раптом чиясь величезна, як здалося мурашці, нога нависла над нею. «Пожалійте мене,– закричала мурашка,– я ж так поспішаю додому до своїх діток, я дуже хочу зробити мою хатку ще затишнішою, пожалійте мене». Та ніхто не прислухався до її благання. Мурашка заметушилася. Вона в розпачі поповзла в один бік, а потім – у другий, але скрізь бідолашна бачила над собою величезну підошву чиїхось черевиків. На превеликий жаль, так і не доповзла мурашка до своєї домівки. Не дочекались дітки своєї матінки.

Чия це нога розтоптала її життя? Це був веселий хлопчак, котрий згодом вихвалявся перед друзями: «А я наступив на мурашку!»

Ви зрозуміли, діти, наскільки легко і просто відібрати життя не лише у мурашки, але й у інших беззахисних тварин і комах! Вони слабші за нас і потребують захисту. Бог подарував їм життя, і людина не повинна відбирати його у них. Не можна без потреби м'яти або рвати квіти чи траву. Бджілки харчуються квітковим нектаром, збираючи з рослин смачний і цілющий мед для людей. Тому перш ніж: зірвати квіточку, подумайте, чи не краще зберегти їй життя?

Незабаром Господь дасть вічне життя усім рослинам і тваринам, а найголовніше – вам, дорогі діти. Бережіть життя, а також своє здоров'я, намагайтесь не наражати його на небезпеку.

Якось тато подарував своєму синові щеня. Хлопчик назвав його Рексом. Він дуже любив свого песика. Минув рік. Рекс виріс і став відданим другом хлопчикові. Та якийсь недобрий чоловік отруїв пса. Мабуть, у дитинстві він був неслухняною дитиною і тому став такою злою людиною.

Рекс помер. Дуже сумував хлопчик, втративши свого друга. Він навіть встановив табличку на його могилці: «Тут похований вірний пес Рекс». Забути своє горе хлопчикові допомогла надія на те, що скоро настане день, коли ніхто більше помирати не буде. Цю надію на життя – щасливу і вічну – всім добрим людям подарував Сам Бог.